Життя не буде кар’єрою, воно буде долею!

У 1862 році хтось навіяв французькому художнику Мане, що має сенс ризикнути й показати в Салоні наступного року зображення оголеної натури. Хоча думка ця і не дуже його приваблює, але мало-помалу вона заволодіває їм. Чи не зайнятися йому якою-небудь “махиною”, “махиною” в розрахунку на медаль – адже вона може зробити його живописцем “поза конкурсом”, іншими словами, дасть можливість піднятися до рівня тієї художньої ієрархії, де ти вже не залежний від думок журі, де вільний експонувати те, що подобається? Так і наша героїня, засновник кейтерингової компанії «Сніданок на траві» Подольська С. Г., подібно до великого французького живописця, ризикнувши одного разу, цілком підкоряється достеменно схильностям свого творчого “я”, відмовляється від усіх прийомів радянської дійсності та втілює у створення кейтерингової компанії всі свої давні мрії та сподівання.

Розкажіть, будь ласка, Світлано Григорівно, звідки бере початок Ваша творчість?

Ви знаєте, мені самій це цікаво, тому що в роду рестораторів не було. Були селяни, робітники та службовці, як у всіх. Але думається, організаторські здібності – це від тата. Він був у нас миролюбцем, профспілковим босом, до речі, у сфері послуг. А моя мама в роки війни жила по сусідству з француженкою, і в той голодний важкий час вона харчувалася розповідями про Францію, подорожі в Канни з гувернантками, й поруч стояла велика скриня з наклейками, яка був свідком цих подорожей. Я вважаю, що ця дружба вплинула на мамин світогляд. Мама вміла створювати затишок у домі, завжди зі смаком одягалася (і це при порожніх прилавках магазинів), любила приймати гостей, накривати столи …

А як Ви опинилися у Дніпропетровську, адже Ви корінна мешканка Ялти?

Мій тато любив розповідати популярну в нашій родині історію про те, як його Світланка обрала спеціальність математичну лінгвістику, якій навчали тоді в єдиному вузі колишнього Радянського Союзу в місті Ленінграді (СанктПетербург). Але на вступних екзаменах я не добрала балів, і вже за рішенням батьків вирушила з Ялти до Дніпропетровська.

Але ж це абсолютна протилежність тому, чим Ви займаєтеся сьогодні?

Ви по-своєму маєте рацію. Так, я закінчила Дніпропетровський державний університет за спеціальністю прикладна математика, під час навчання брала активну участь у роботі культмасового сектора. У школі була в числі кращих математиків школи, а ось в університеті інтерес до своєї спеціальності втратила повністю. Я була учасницею університетського ансамблю «Юність» та інших творчих заходів: брала участь у спектаклях, літературному гуртку, танцювала, співала в ансамблі. Мене завжди тягнуло до творчості. Звичайно, любов до точних наук присутня. Я дуже любила вирішувати логічні завдання в тоді популярному журналі «Наука й життя». І можу сказати, що кейтеринг без логіки існувати не може, це чистий прорахунок, притому у зворотному порядку: від моменту накриття столу до створення меню.

Кейтеринг ви обрали одразу, як тільки з’явилося усвідомлення помилкового вибору майбутньої професії?

Коли почалася перебудова, незважаючи на неординарне ставлення до цього періоду, я її сприйняла дуже позитивно, з великою радістю. Я людина дуже відверта й тому не могла йти проти себе, не могла кривити душею: вступати до лав комуністів, наприклад. А бути все життя просто інженером – це було нудно й нецікаво. В той момент я працювала в інформаційно-обчислювальному центрі. І раптово, підкреслюю, саме раптово почала шити. Хоча раніше я голки в руках не тримала. Мабуть, вплинула на це моя подруга, яка пошила за дві години мені плаття, що справило на мене величезне враження! Я подумала: а чим я гірша ?! Я теж можу. Це та заздрість, яка конструктивна. І я почала шити. Без лекал, без викрійок. Для мене самої це й зараз дивно: в мене вийшло! Першим був костюм подрузі. І, оскільки я людина практична й люблю з усього отримувати користь (комерційна жилка проявилася вже тоді), у мене відразу з’явилися замовники. Потім з’явилися ще в’язання, вишивка. Ніколи за всю мою практику рукоділля моделі не повторювалися, це було дуже креативно й завжди в єдиному екземплярі (як, напевно, зараз і в кейтерингу – ніколи не буває однакових фуршетів).
Справи пішли добре, і можна було залишити роботу інженера.
Потім прийшов 1992 рік. Щойно почалися приватні поїздки в Москву, я відразу включилася, хоча і не уявляла спочатку, як це робиться правильно. Але я перфекционістка й у підсумку будь-яку розпочату справу доводжу до ідеальногостану. Мої заняття шиттям замінили поїздки в Москву, Польщу. Потім стала переконувати чоловіка відкрити фірму. Як зараз, пам’ятаю свої перші досліди з бухгалтерією, перший звіт. У ті часи у фірмі «Баланс» з’явилася дуже популярна на той момент програма «Соло для бухгалтера з комп’ютером», яка стала незамінною в нашій роботі. З першого прибутку ми купуємо комп’ютер, і з тих пір почався бізнес – займалися різними продажами, в тому числі й продуктами харчування. Ось переломний період – 1995 рік. Нам запропонували взяти в оренду магазин на території лікарні на Космічній, і я до цього дня дякую за це долю й ту людину, яка це зробила. Багато жартували, не вірячи в успіх, адже місце було відлюдне. А я ні секунди не сумнівалася. І 2 листопада ми відкрилися. Як це не дивно, все знову вийшло! Пізніше ми почали робити бутерброди, пекти пиріжки, у нас з’явилася своя кухня.
А в 1999-му році надійшла пропозиція (під час виборів президента Кучми Л.Д.) нагодувати лічильну комісію. Це й був перший кейтеринг. Засніженим містом усе це везли, потім розігрівали. Перше замовлення було на 450 осіб, це один із перших фуршетів. Не було паперових тарталеток, уявіть ці паперові склянки…  Але тарілки у нас були свої. Я причепурила своїх дівчаток, і вони стояли біля кожного столу й намагалися обслуговувати гостей. Звичайно, люди трохи дико сприйняли цей перший фуршет, у нас «пішла» велика кількість тарілок, разом із пиріжками (менталітет такий)!
А в 2003 році з’явилося слово «кейтеринг». Зовсім випадково, будучи в гостях у подруги, я побачила газету «Бізнес», яку іноді переглядала. В одній зі статей згадували тоді ще дуже обережно слово «кейтеринг». Я подумала: «О Боже, так це саме те, чим я й займаюся!».

Подольская Светлана ГригорьевнаАнглійський термін кейтеринг означає виїзне обслуговування або, іншими словами, виїзний ресторан. Західний досвід допомагає Вам?

Західний досвід майже нічим не може нас здивувати, щоправда, були одні котлетки, які мені сподобалися. (Сміється). А, загалом, ми робимо фуршет дуже якісно, ​​смачно, різноманітно, й західна кухня нам може тільки позаздрити. Різниця в тому, що люди на Заході їдять набагато менше. Книга Джоша Хартнетта була в Україні першою з кейтерингу. Книга дуже цікава, але нічого надприродного я для себе в ній не знайшла. Виявилося, що багато з того, що там написано, ми вже застосовуємо в нашому бізнесі, дійшли, так би мовити, дослідним шляхом. І потім, наша людина не стане їсти капустяний лист з якимось заморським вмістом. Їй потрібно щось суттєвіше. А ось на щорічних виставках у КиївЕкспоПлазі ми отримуємо дуже багато корисної інформації. Багато що придумуємо самі.

Чи існує для Вас поняття «складне замовлення»?

Поняття «складне» замовлення – не існує. А от ексклюзивні замовлення бувають. У нас був прийом міністра охорони здоров’я Японії, коли ми підготували легкий фуршет із шампанським і полуницею в шоколаді, але виявилося, що потрібно додати сало з чорним хлібом якийсь український колорит. У підсумку всі японці «схвалили» сало: з’їли його дочиста, запиваючи українським шампанським! А полуниця з горілкою так і залишилися недоторканими.

У Дніпропетровську та за його межами «Сніданок на траві» вже відома кейтерингова компанія. У чому секрет вашого успіху?

Кейтеринг – це стресовий, екстремальний і навіть, я б сказала, адреналіновий бізнес. Тому в момент виконання замовлення у всієї команди дуже піднесений настрій, ми всі зібрані й організовані, весь процес побудований і неодноразово перевірений. Це вже прояв моєї початкової спеціальності – математики. Забути нічого не можна! Ми ніколи не сказали Клієнту «НІ», спочатку віддано любимо його й робимо все, щоб догодити йому, адже працюємо-то у сфері послуг. І до речі, саме цій науці – обслужити людину – і треба ще в Україні вчитися. Для нас неважливо, скільки запрошених, який бюджет заходу, місце його проведення, коли звертаються до нас із заявкою. Навіть за один день до заходу «Сніданок на траві» зробить усе, щоб у гостей залишилися найприємніші враження про наше обслуговування.

Бесіду вела Інна Макарова

З’явившись переломом в підприємництві
Подольської С. Г., кейтерингова компанія
«Сніданок на траві» відкриває гармонію
смаку на Святі життя, стандарти
мобільності, професіоналізму, сервісу
та якості. Життя, яке представляєтья у мріях
легким, гладеньким і наповненим банальними успіхами,
не буде кар’єрою, воно буде долею…

Як колись у Мане …

( Журнал “Мир Праздника” №11-12 2009-2010г.)

Понравилось? Поделитесь с друзьями!
2019-04-27T13:03:04+02:001 Березень, 2019|